• +38 067 420 19 81
  • icsanaas@ukr.net
  • Україна, Одеська обл. cмт. Хлібодарське

Історія Інституту

Інститут кліматично орієнтованого сільського господарства НААН було утворено 27.07.2022 р. шляхом злиття Інституту зрошуваного землеробства НААН, Інституту рису НААН та Південної державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН (згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1793-р від 29.12.2021 р., Постанови НААН № 01/01 від 26.01.2022 р. та наказу НААН № 9 від 02.02.2022 р.).

Інститут зрошуваного землеробства НААН

Історія установи нараховує понад 100 років і завжди вона була пов’язана з пошуком дослідниками кращих способів боротьби з посухами, які, наприклад, протягом ХІХ століття відбувалися на території Херсонської губернії в середньому один раз у три роки.
Наприкінці 1880-х років в середовищі викладачів Херсонського сільськогосподарського училища зародилась думка про необхідність створення дослідного поля з метою розвитку землеробства в складних природних умовах півдня України.

ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ УСТАНОВИ

Історичний період 1889-1899 роки

В «Систематическом своде постановлений Херсонского губернского земского собрания» в розділі «покращення сільськогосподарської культури» наведені наступні постанови відносно облаштування і функцій дослідного поля:

  • питання про організацію дослідного поля доручено розгляду комісії з гласних, обраних для ревізії сільськогосподарського училища, а також гласних – К.В. Леонарда і Н.Ф. Сухомлинова;
  • затверджена доповідь комісії про організацію дослідного поля, про витрати на облаштування приміщень, витратах на утримання дослідного поля.

Друга постанова про організацію дослідного поля була прийнята 22 жовтня 1889 р., під час XXV-го чергового губернського земського зібрання після доповіді Тархова К.І. «Значение опытных полей и проект организации опытного поля при Херсонском земском сельскохозяйственном училище». Цю дату можна вважати початком організації найдавнішої дослідної установи в степовій зоні Україні.

В основу першої програми досліджень були покладені питання обробітку ґрунту, розробки системи удобрення в умовах трьохпільної сівозміни з метою пошуку способів накопичення і збереження ґрунтової вологи, яка в умовах півдня мала дуже важливе значення. Були намічені наступні досліди, розміщені в 6 групах:

  1. Група І Вплив строків сівби озимих (в суху землю, та після промочування). Глибина осінньої оранки під ярові культури, в порівнянні з весняною оранкою.
  2. Група ІІ Густота посіву озимих.
  3. Група ІІІ Густота посіву ярової пшениці.
  4. Група ІV Вплив способу посіву і закладення насіння, вплив укочування і боронування посівів на врожай озимих і ярих.
  5. Група V Вплив гнойового, фосфорно-кислого і зеленого добрива на озимі і ярі культури.
  6. Роль осіннього лущення ґрунту.
  7. Група VІ Вплив різних видів пару і за відсутності пару на урожай озимих і ярих культур.

Першим завідувачем дослідного поля був учень українського вченого, агронома і ґрунтознавця Олександра Олексійовича Ізмаїльського Костянтин Іванович Тархов. Книги «Как высохла наша Степь» – одна із всесвітньо відомих робіт Ізмаїльського О.О., яка вміщувала результати експериментальних досліджень в степовій зоні за 1886-1893 роки. Дослідження були присвячені майбутнім шляхам розвитку нашого степу і сільського господарства в степовій зоні.

Одна із цитат даної книги звучить так:

«Если мы будем также беззаботно смотреть на прогрессирующие изменения поверхности наших степей, а в связи с этим и на прогрессирующее иссушение степной почвы, то едва ли можно сомневаться, что в сравнительно недалеком будущем наши степи превратятся в бесплодную пустыню».

У 1895 році дослідне поле виділяється в самостійну установу, яка має свої приміщення, інвентар, штат службовців, особистий кошторисом витрат, але все ще пов’язана з агрономічною організацією губернського земства.

Тарховим К.І. були розроблені спеціальні прилади, які пізніше були удосконалені Ф.Б. Яновчиком, для визначення граничної вологості ґрунту, нижче якої починається в’янення рослин.

Історичний період 1900-1910 роки

«…накопленное за этот короткий период является все-таки сырым материалом; потребуется еще целый ряд годов прежде, чем наступит момент для передачи этого сырья в другую лабораторию – в «лабораторию мысли», где и будет сделана «вытяжка» такой-то крепости, такого-то состава и пр.»

У 1900 р. програма досліджень була оновлена і доповнена Яновчиком Феліксом Болеславовичем шляхом включення ряду важливих дослідів, що відповідали місцевим кліматичним вимогам степової зони. Так, з’явилися перша 9-пільна трав’яна сівозміна з люцерною, розпочалися випробування вирощування озимих в міжряддях кукурудзи («американський» і «херсонський» пари). На Херсонському дослідному полі Яновчиком Ф.Б. були проведені перші спроби експериментального обґрунтування оптимальних строків сівби пшениці озимої і ярих зернових для південних регіонів України, а на основі їх було розроблено науково-методичні рекомендації з вирощування озимих і ярих зернових культур. 1898-1912 рр. – розгорнута широка самостійна діяльність дослідного поля. Установа стає не тільки дослідницьким центром, але й самостійним культурним оазисом, живим джерелом нових знань сільського господарства.

Історичний період 1910-1929 роки

Постановою земського зібрання від 14 січня 1909 року було прийнято рішення про перейменування «дослідного поля» в «дослідну станцію». Рішення було доведено до відома департаменту землеробства з пропозицією прийняти половину витрат на перетворення, і лише з наступного 1910 р. перейменування прийняло конкретний вигляд.

ПРОГРАМА ДОСЛІДЖЕНЬ (1900-1916 рр.)

  1. Група І 3-х пілля, ділянки А. і Б. Вплив строків сівби на ріст і розвиток озимих культур. Вплив проведення річного лущення та глибини оранки під ярі культур.
  2. Група ІІ 9-ти пілля, ділянки А. Вплив глибини оранки та ширини міжрядь наріст і розвиток кукурудзи. Вплив глибини оранки і способу посіву на продуктивність люцерни. Вплив способів сівби на продуктивність і якість озимої пшениці. Випробування сортів ячменю і ярої пшениці. Густота посіву ярої пшениці.
  3. Група ІІІ 3-х пілля, ділянки А. Б. Вплив гнойового добрива на озимі та ярі культур.
  4. Група ІV 3-х пілля, ділянки А. Б. Вплив різних видів пару на озимі та ярі культури.
  5. Група V 3-х пілля, ділянки В. Вплив різноглибинної оранки та пару під ярі культур.
  6. Група VІ 3-х пілля, ділянки В. Вплив способів сівби озимої пшениці.
  7. Група VІІ 2-х пілля, ділянки В. Беззмінна сівба злаків за різної підготовки ґрунту.
  8. Група VІІІ 8-ми пілля, ділянки В. Вплив строків сівби і способів обробітку ґрунту під люцерну.
  9. Група IX 6-ви пілля, ділянки Г. Дослідження посівів озимих культур за чистого та американського пару.
  10. Група Х 2-ох пілля, ділянки Д. Просапні попередники ярої пшениці.
  11. Група ХІ 3-х пілля, ділянки Д. Зайняті пари (продовження групи IV).
  12. Група ХІІ 4-х пілля, ділянки Д. Випробування засухостійких просапних культур на зелений корм.
  13. Група ХІІІ 5-ти пілля, ділянки Д. Випробування засухостійких просапних культур на зерно.

В основу робочої програми досліджень станції на початку 1920-х років було покладено:

  • Питання боротьби із посухами: шляхом організації стійкого польового господарства для попередження голоду, введенням в сівозміни посухостійких видів і сортів рослин та найвигіднішим їх чергуванням, використанням тривалості вегетаційного періоду і вирощуванням просапних культур, які пізно дозрівають; шляхом розробки і застосування технічних прийомів землеробства, спрямованих на накопичення, збереження і раціональне використання вологи.
  • Питання підтримання і відновлення родючості ґрунту.
  • Вивчення питань сівозміни, інтенсивного використання орної площі і типів землеробства (порівняння сівозмін, вивчення елементів плодозміни, заняті пари та ін.).
  • Вирощування кормових культур в умовах посушливого клімату. 5. Інтенсифікація сільського господарства (вирощування просапних культур, впровадження меліорацій і зрошення, використання плавнів, розвиток баштанництва тощо).

В період з 1924 по 1931 роки директором станції був відомий вчений-агробіолог Підгорний Павло Ілліч, який, крім того, був автором підручника «Рослинництво». В одній із своїх наукових праць він писав: «Найбільш важливим фактором отримання урожайності в умовах посушливого степу, який постійно знаходяться в мінімумі, є вологість ґрунту. Всі технічні прийоми, спрямовані на збереження і накопичення її в ґрунті, дають певне підвищення урожайності всіх культур без винятку». Під його керівництвом були розпочати дослідження з зі штучним зволоженням сільськогосподарських культур і уже у 1924 році на станції було створено відділ поливних культур.

В травні 1924 р. у дослідній станції було створено відділ пристосування для зв’язку з агрономічною організацією і населенням степової зони.

Історичний період 1930-1956 роки

З 1920-х років в країні проводився пошук придатних для вирощування бавовнику районів, що пов’язано було з бажанням керівництва країни отримати текстильну незалежність. Розвиток бавовництва повинен був сприяти розвитку машинобудівної, текстильної, швейної, хімічної і фармацевтичної галузей промисловості.

Одним із таких районів став південь України, де до цього бавовник вирощувався лише за ініціативою окремих дослідників на невеликих площах. З 1924 року вчені Херсонської сільськогосподарської дослідної станції розпочали дослідження з вирощування бавовнику в умовах півдня України.

Ще в 1930 році під посівами бавовнику в Україні було зайнято 20 тис. га землі від Одеси до Маріуполя, а в 1934 році площі збільшилися у 8 разів. Радянський союз займав четверте місце серед країн – найбільших виробників бавовни, після США, Індії і Китаю.

У зв’язку з розвитком бавовництва на півдні України Херсонська сільськогосподарська дослідна станція в 1931 р. була реорганізована в Херсонську зональну станцію бавовництва наркому землеробства СРСР.

За постановою РНК СРСР № 175 від 1 лютого 1935 р. на базі Херсонської зональної станції бавовництва організовано Українську дослідну бавовникову станцію.

Розвиток бавовництва на півдні України сприяв розвитку зрошення. В цей час в УРСР збільшувалися площі зрошуваних земель, які від- водилися в основному під стратегічний бавовник.
Протягом 1930-1955 рр. вчені станції розробляли агротехнічні прийоми вирощування бавовнику, проводили селекційні роботи зі створення адаптованих до умов степової зони України сортів бавовнику та вивчали ефективність застосування зрошення на посівах бавовнику.

В цей період на станції працювали відомі вчені – Лисогоров С.Д., Горянський М.М., Підкопай І.Ю., Підозерський С.М. та Гладков С.О. Лисогоров Сергій Дмитрович є основоположником сучасної школи зрошуваного землеробства. Горянський М.М. був автором підручника по бавовництву (1940 р.) та «Методичних вказівок з проведення польових дослідів на зрошуваних землях» (1965, 1970 рр.).

У післявоєнні роки, з початком будівництва великих зрошувальних систем, бавовнику надавалось пріоритетне значення серед сільськогосподарських культур й тому виникла необхідність у створенні спеціалізованої науково-дослідної установи, яка б вирішувала питання його вирощування на півдні України. Відповідно до постанови РМ СРСР № 1114 від 19 березня 1949 року «Про заходи по розвитку бавовництва в неполивних районах» і Наказу МСГ СРСР № 242 від 25 березня 1949 р. Херсонську сільськогосподарську дослідну станцію було реорганізовано в Український науково-дослідний інститут бавовництва.

Організаційно-господарська структура Інститут у 1949 році складалася з 10 відділів: адміністративного, відділ агротехніки і сівозмін, агрохімії, фізіології рослин, селекції і насінництва бавовнику, селекції і насінництва трав, економіки, видавництва, захисту рослин, механізації та лабораторії технології волокна.

Науково-дослідний інститут бавовництва неодноразово був учасником ВСГВ і нагороджувався дипломом першого ступеня виставки.

У 1951 році було розпочато прийом до аспірантури Інституту за спеціальностями: «Агротехніка», «Селекція і насінництво», «Захист рос- лин», «Механізація», а з 1954 року до них додалися спеціальності «Фізіологія рослин» і «Агрохімія».

Починаючи з середини 1950-х років пріоритети в сільському господарстві краю почали віддаватись зерновим і кормовим культурам.

З розширенням зрошуваних земель у традиційних районах вирощування в Середній Азії та на Закавказзі бавовник поступово залишив південь УРСР. Інститут бавовництва був переорієнтований на розвиток зрошуваного землеробства в Україні.

Історичний період 1956-1979 роки

З будівництвом великих зрошувальних систем на півдні України і поверненням бавовництва в Середню Азію виникла необхідність у створенні Науково-дослідного інституту зрошуваного землеробства (УкрНДІЗЗ), який було утворено відповідно до постанови РМ СРСР № 253 від 19 лютого 1956 р. На Інститут було покладено вирішення завдань розвитку систем землеробства на зрошуваних землях.

Структура УкрНДІЗЗ у 1956 році: Адміністративний відділ, відділ економіки, агроґрунтознавства, зрошення, агрохімії, механізації, агротехніки, селекції і насінництва, захисту рослин.

За перші п’ятнадцять років вчені Інституту розробити прогресивні способи поливу основних сільськогосподарських культур, технології вирощування пшениці озимої, ячменю, овочів, цукрових буряків, кукурудзи.

У 1966 році в було створено відділ рису і вітчизняна галузь рисівництва своїми успіхами має завдячувати саме розробкам вчених УкрНДІЗЗ (Лактіонову Б.І., Журбіні Л.С., Качан А.А.).

Протягом 1963-1979 рр. Інститут очолював відомий вчений в галузі меліорації і зрошуваного землеробства, член-кореспондент НААН Собко Олександр Олексійович. За період його керівництва Інститут зміг досягти Всесоюзного значення. За цей час було розбудовано селище Наддніпрянське, установа наповнювалася новим обладнанням, зростали перспективи для розвитку молодих вчених.

Щорічно в УкрНДІЗЗ проводились республіканські наради з питань вирощування зернових і зернобобових культур в умовах півдня України. Інститут відвідували іноземні делегації спеціалістів сільського господарства з метою обміну передовим досвідом.

За значні успіхи в розробці і впровадженні у виробництво прогресивних способів поливу сільськогосподарських культур Український науково-дослідний інститут зрошуваного землеробства було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора за Наказом Президії ВР СРСР від 26 січня 1971 року.

У 1972 р. в УкрНДІЗЗ вперше в Радянському Союзі було створено селекційний центр по виведенню сортів і гібридів сільськогосподарських культур для зрошення. Передбачалося проведення селекційної роботи по пшениці озимій і ярій, кукурудзі, сої і люцерні.

У 1970 році в Інституті було проведено Всесоюзну нараду з питань вирощування сої на поливних землях, а у травні 1974 р. Інститут зрошуваного землеробства, з доповіддю Собка О.О. і Голобородька С.П. на тему: «Створення і використання зрошуваних культурних пасовищ у Південному Степу України», в Москві на ХІІ Міжнародному конгресі з луківництва посів перше місце серед усіх науково-дослідних установ, які займалися питаннями кормовиробництва на зрошуваних землях.

У липні 1974 року з робочим візитом до УкрНДІЗЗ завітав міністр сільського господарства СРСР Полянський Д.С. Він був задоволений огля- дом дослідних ділянок люцерни та науковими здобутками вчених лабораторії кормовиробництва.

Інститут впродовж більше 20 років здійснював координацію всіх наукових досліджень в Україні з питань зрошуваного землеробства.

Починаючи з 1974 року всі установи, які проводили дослідження в умовах зрошення, звітували на координаційно-методичній раді Інституту про їх результати, що дозволило значно підвищити науковий рівень досліджень на зрошуваних землях півдня України.

Науковці, які працювали в Інституті впродовж 60-70-х років минулого століття розвивали наукові основи зрошуваного землеробства і зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної агрономічної науки шляхом розробки:

  • систем удобрення сільськогосподарських культур в зерно-трав’яно-просапних сівозмінах зерно-кормового напряму на зрошуваних землях, що забезпечували високу продуктивність і збереження родючості ґрунтів (Попова І.М., Раєвська С.С., Прищепа А.Г., Шкрібтієнко А.П., Філіп’єв І.Д., Гамаюнова В.В., Мелашич А.В., Осідченко Р.С., Криштопа В.І.);
  • перших рекомендацій з покращення меліоративного стану осолонцьованих ґрунтів на зрошуваних землях з використанням агротех- нічних, біологічних і хімічних заходів (Бурзі К.Е., Красутська Н.В., Лактіонов Б.І., Сафонова О.П.);
  • інтегрованих систем захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів на зрошуваних і неполивних землях в сівозмінах різної спеціалізації з мінімальним хімічним навантаженням рослин (Підкопай І.Ю., Найдьонов Г.П., Савєльєв В.Ф., Лисенко А.К., Продченко Т.І., Шелудько О.Д.);
  • водомірів і водовипусків до гнучких трубопроводів для поверхневих способів поливу та створено першу конструкцію самохідної машини для мостового землеробства зі змінними робочими органами для поливу, внесення добрив і меліорантів та щілювання грунту (Гончаров І.Ф., Мацко П.В., Малашкін В.І., Ацеховський Г.Н.);
  • високоефективні, на той час, технології вирощування томатів, цибулі, капусти, моркви та інших овочевих культур (Симонов А.С., Ківер Г.Ф., Бенюх Б.О., Васюта В.В., Горбатенко Є. М.);
  • технології створення насіннєвого матеріалу з використанням біотехнологічних методів активного оздоровлення рослин від вірусної інфекції при одержанні вихідного матеріалу та методу двоурожайної культури при його наступному розмноженні (Абрашина Є.Г., Бойко М.С., Бугаєва І.П.).

З середини 1960-х років над розробленням схем сівозмін з встановленням оптимального співвідношення і періодичності повернення на попереднє місце культур для умов зрошуваного землеробства півдня України працювали вчені Андрусенко І.І., Семма В.Г., Горянський М.М., Крупко В.С.

В 1965 році вченим Штойком Д.А. виведено формулу для розрахунку витрати ґрунтової вологи по середньодобових температурах і відносній вологості повітря.

До 1970 р. вченими Інституту були розроблені режими зрошення пшениці озимої, які дозволили підвищити її врожайність на 25-30%, а цукрового буряку – на 15-20% при значній економії поливної води. Протягом 1970-х років проходило активне вдосконалення існуючих режимів зрошення основних сільськогосподарських культур (Писаренко В.А., Роговий Ю.М.):

  • розроблено і широко впроваджується на зрошуваних землях України диференційовані, за способами і глибиною, системи основного обробітку ґрунту для сівозмін на землях різних еколого-технологічних груп і меліоративного стану (Остапов В.І., Фесенко О.Ф., Чорноостровець Ю.М., Мельничук А.М., Малярчук М.П.);
  • розроблено і широко впроваджено у виробництво екологобезпечні технології вирощування пшениці озимої і ярої, ячменю озимого, сорго зернового, кукурудзи, проса, гречки та сої (Білоус А.Г., Собко О.О., Завєрюхін В.І., Журбіна Л.С., Нетіс І.Т, Заєць С.О.);
  • визначено кращі багатокомпонентні сумішки для післяжнивних, післяукісних посівів і зеленого конвеєра (Барильник В.Т., Литвин М.А., Шаповал А.Г., Ісічко М.П. та інші);
  • розроблено прийоми агротехніки та підвищення продуктивності люцерни і злаково-бобових травосумішок на зелений корм і сіно (Панюкова О.О., Яворський С.В., Литвин М.А., Василенко Л.Д.).

У 1969 році в дослідному господарстві «Копані» Інституту вперше було створено зрошуване культурне пасовище на площі 107 га (Голобородько С.П.).

Історичний період 1979-1988 роки

Протягом 1979-1988 рр. директором Інституту був Остапов Володимир Іванович. В цей час в установі працювало майже 500 співробітників і була розгорнута широка науково-дослідна робота направлена на вдосконалення існуючих і розроблення нових ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур.

У цей період в Інституті функціонувала найбільша кількість науково-дослідних підрозділів за всю його історію:

Наукові відділи і лабораторії УкрНДІЗЗ (1987 рік):

  1.  відділ селекції багаторічних трав;
  2. відділ імунітету, фізіології і захисту рослин;
  3. відділ меліорації ґрунтів;
  4. відділ патентно-ліцензійної, винахідницької і раціоналізаторської справ
  5. відділ овочівництва і картоплярства;
  6. відділ агрохімії;
  7. відділ первинного та елітного насінництва;
  8. відділ інтенсивного кормовиробництва;
  9. лабораторія пасовищ, сіножатей і технології виробництва насіння кормових культур;
  10. лабораторія селекції кукурудзи;
  11. лабораторія селекції і генетики пшениць;
  12. лабораторія селекції сої;
  13. лабораторія математичного моделювання інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур;
  14. лабораторія координації і впровадження наукових праць;
  15. лабораторія агротехніки зернових колосових культур;
  16. лабораторія біохімії рослин і якості зерна;
  17. лабораторія техніки поливу і механізації в зрошуваному землеробстві;
  18. лабораторія. режимів зрошення чорнозему;
  19. лабораторія. режимів зрошення;
  20. лабораторія. сівозмін;
  21. лабораторія обробітку ґрунтів;
  22. лабораторія. боротьби з бур’янистою рослинністю;
  23. лабораторія агротехніки технічних культур;
  24. лабораторія. агротехніки кукурудзи і сорго;
  25. виробничий і будівельний відділ;
  26. адмінперсонал;
  27. дослідне господарство «УкрНДІЗЗ»;
  28. обслуговуючий персонал.

Результати діяльності вчених Українського НДІ зрошуваного землеробства поширювалася і за межі Радянського Союзу. Так, у 1976 році в м. Варна (Болгарія) на нараді держав РЕВ з питань розробки програми досліджень в умовах зрошення на 1976-1980 рр. участь брав доктор с.-г. наук Філіп’єв Іван Давидович. В 1979 році, з метою вивчення методичного підходу до програмування і одержання високого врожаю сільськогосподарських культур, він перебував з відрядженням у Франції.

Науковці Заверюхін В.І. і Колот В.М. співпрацювали з польським Інститутом селекції та акліматизації рослин (м. Радзіков), обмінюючись досвідом з питань перспектив селекції сої.
Інститут щорічно приймав десятки закордонних делегацій. В рамках міжнародного співробітництва щодо розробки ефективної програми селекції люцерни до установи приїздили вчені з Великобританії, Чехословаччини, Польщі, Югославії та інших країн. На головному корпусі установи часто вивішувалося три прапори: СРСР, УРСР і країни-гостя.
Вчені інституту тісно співпрацювали з зарубіжними колегами, насамперед по лінії РЕВ, з проблем «Розробки і впровадження високоефективних, частково і повністю автоматизованих зрошувальних систем, що забезпечують інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва на зрошуваних землях при збереженні і підвищенні їх родючості».

З роботою УкрНДІЗЗ в 1981 році ознайомився член Політбюро ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС Горбачов М.С., який на той час опікувався питаннями сільського господарства у Радянському Союзі. Зі знанням справи Михайло Сергійович оглянув посіви сільськогосподарських культур, ознайомився з інфраструктурою установи, прослухав доповіді науковців і з великим задоволенням висловив свої побажання колективу щодо більш ефективного впровадження наукових розробок з технологій вирощування сільськогосподарських культур у виробництво в умовах зрошення.

Інститут закріплював за собою статус зразкової науково-дослідної установи південного регіону України. На зрошуваних землях пів- денних областей у 80-ті роки минулого століття вирощувалися високоврожайні сорти люцерни (Херсонська 7, Херсонська 9, Надєжда), сої (Херсонська 1, Херсонська 2, Херсонська 8), пшениці озимої (Херсонська 153), гібриди кукурудзи (Таврія ТВ, синтетик Наддніпрянська 50), виведені селекціонерами Інституту. Були проведені поглиблені дослідження з вирощування пшениці озимої з програмованим рівнем урожайності 6,0, 7,0 і 8,0 т/га, кукурудзи з параметрами врожаю зерна 8,0, 9,0, 10,0 т/га. Впровадження розроблених технологій на полях колгоспів і радгоспів півдня України показало високу ефективність технологій вирощування сільськогосподарських культур. У 1977 р. така технологія застосовувалася в колгоспах і радгоспах степової зони України на площі 50 тис. га, а в 1978-1980 рр. – на площі 80-90 тис. га.

Дослідження вчених Інституту спільно зі спеціалістами Південно-Української машиновипробувальної станції, Українського НДІ овочівництва і баштанництва, а також ВНДПКІ консервпромкомплексом надали можливість вдосконалити технологічне забезпечення технології вирощування і переробки помідорів з комбайновим збиранням урожаю. За такої технології з одного гектару отримували по 450-500 ц помідорів, витрати праці на їх виробництво знижувалися в 3-3,5 рази, а продуктивність праці підвищувалася в 3,6 разів.
Вчені лабораторії південного картоплярства розробила і впроваджувала в південних областях України технологію вирощування картоплі з елементами програмування, яка забезпечувало одержання 18,0-20,0 т/га високоякісних бульб.

У 1988 році в Інституті була створена лабораторія біотехнології картоплі.
Широке застосування в колгоспно-радгоспному виробництві зони зрошуваного землеробства отримали розроблені в Інституті прогресивні прийоми кормовиробництва, які дозволяли одержувати 70,0-80,0 і більше т/га зеленої маси люцерни, 180,0-200,0 т/га кормових буряків, 45,0-50,0 т/га зеленої маси озимих і ярових злаково-бобових багатокомпонентних сумішок, 2,5-3,0 т/га зерна і 30,0-35,0 т/га зеленої маси сої, до 100,0-140,0 ц/га зелених кормів при вирощуванні двох-трьох урожаїв кормових культур на рік.

Рекомендації вчених Інституту по закладанню і використанню зрошуваних культурних пасовищ застосовувалися в багатьох господарствах України. а при 5-6-цикловому їх використанні одержували 50,0-60,0 т/га високопоживного зеленого корму.

Історичний період 1988-2000 роки

З 1990 року УкрНДІЗЗ перейменовано на Інститут зрошуваного землеробства Української академії аграрних наук України (постанова Ради Міністрів УРСР № 279 від 22 вересня 1990 р.).
Згідно проектів розвитку зрошення площа зрошуваних земель в Україні до 2000 року повинна була становити 4 млн. га. Однак у процесі реформування земельних відносин та ринкових трансформацій в економіці країни стан зрошувальних систем погіршувався і в 1999 році з 2,6 млн. га (1990 р.) в Україні не поливалося майже 1,5 млн. га. В Херсонській області з 471,1 тис. га зрошуваних земель фактично зрошувалося 379,9 тис. га. Проблеми, виникли в цій час в агропромисловому комплексі не могли не вплинути на діяльність Головній науково-дослідній установі України з питань зрошуваного землеробства. 19 квітня 2000 року Наказом УААН № 39 «Про перейменування Інституту зрошуваного землеробства та підпорядкування Херсонської селекційної дослідної станції баштанництва» науково-дослідну установу було перейменовано на Інститут землеробства південного регіону УААН (ІЗПР УААН).

За період з 1980-х і до 2000-х років в Інституті було проведено комплексні дослідження:

  • економічне обґрунтування структури посівних площ для багатогалузевих господарств, які функціонують на зрошуваних землях, розробка короткопільних сівозмін для господарств колективної, акціонерної, фермерської та інших форм власності (Андрусенко І.І., Коваленко А.М., Макаров Л.Х., Бабенко І.О., Жуйкова К.О.);
  • визначення особливостей формування родючості ґрунту при зрошенні і використанні добрив (Писаренко В.А., Малярчук М.П., Фесенко О.Ф., Чорноостровець Ю.М., Котов С.Б., Ковтун В.А, Іванов І.Т., Йокіч Д.Р., Мишукова Л.С.);
  • розробка параметрів вмісту поживних речовин у ґрунті для ефективного вирощування сільськогосподарських культур та нових під- ходів до розрахунку доз добрив при вирощуванні запланованих урожаїв (Філіп’єв І.Д., Гамаюнова В.В., Мелашич А.В., Димов О.М., Василенко М.І.);
  • розроблено ґрунтозахисну водозберігаючу систему основного обробітку ґрунту, застосування якої в зерно-трав’яних сівозмінах дозволяло заощадити 20,7% паливно-мастильних матеріалів, сукупної енергії на проведення технологічного процесу до 30%, затрат на працю – 25%, забезпечувало підвищення продуктивності сівозмін на 15-20% та покращення родючості ґрунту;
  • науково обґрунтовані ефективні заходи боротьби зі шкідниками, хворобами і бур’янами на посівах основних сільськогосподарських культур півдня України (Шелудько О.Д., Продченко Т.І., Сіденко В.П., Косачов С.П., Прищепо М.М.);
  • розроблена енергозберігаюча технологія вирощування пшениці озимої на зрошуваних землях півдня України (Нетіс І.Т., Заєць С.О., Макаров Л.Х., Шукайло С.П., Черніченко І.І.);
  • вдосконалені прийоми вирощування кукурудзи на зерно і насіння при використанні ресурсозберігаючої технології, яка забезпечувала врожайність зерна 7,0-9,0 т/га (Криштопа В.І., Макаров Л.Х., Котов Б.І.);
  • розроблена технологія вирощування сої (Завєрюхін В.І., Левандовський І.Л.) з використанням сучасних засобів захисту рослин і добрив та удосконалено водозберігаючі режими зрошення, які зменшувала витрати ресурсів на 25-30% та забезпечуючи одержання 2,5-3,0 т/га зерна високої якості;
  • впровадження енергозберігаюча технологія виробництва кормів та кормового білку на зрошуваних землях за рахунок використання однорічних і багаторічних бобово-злакових травосумішок, зернофуражних та олійних культур в основних і проміжних посівах, яка забезпечувала одержання з гектара орної землі 7,0-9,0 т кормових одиниць з вмістом перетравного протеїну 110-120 г, витрати ресурсів при цьому знижувалися на 15-20%.
  • розроблена енергозберігаюча технологія виробництва кормів у комбінованому типі зеленого конвеєра з використанням зрошуваних пасовищ, що забезпечувала одержання 11158 ГДж сукупної енергії на 1000 голів тварин (Гусєв М.Г., Голобородько С.П., Яворський С.В., Панюкова О.О., Барильник В.Т.);
  • науково обґрунтовані математичні моделі і комплекс комп’ютерних програм «Технолог», що забезпечували формування ресурсозберігаючих технологій, оптимізацію управляючих рішень в землеробстві на підставі моделювання і програмування стану посівів і розрахунків екологічних параметрів (Міхєєв Є.К., Лисогоров К.С., Чорний С.Г., Шевцов І.К. та ін.);
  • розроблено систему насінництва картоплі на основі біотехнологічних методів одержання вихідного безвірусного матеріалу; вдо- сконалено технологію вирощування продовольчої і насіннєвої картоплі для умов півдня на зрошенні (Бугаєва І.П., Черниченко І.І., Підкопай І.І., Балашова Г.С., Черниченко О.О., Малишенко В.М.);
  • обґрунтована та впроваджена у виробництво природоохоронна технологія вирощування безрозсадних помідорів з врожайністю 40,0-50,0 т/га при економії 20-22% енергоресурсів за рахунок використання добрив, високоефективних біопрепаратів, сортів і гібридів, сівалок точного висіву, способів поливу, агротехнічних прийомів боротьби з бур’янами (Ківер Г.Ф. Васюта В.В., Люта Ю.О., Морті- кова Н.В. та ін.);
  • науково обґрунтовані принципи трансгресивної селекції пшениці озимої (Орлюк А.П.) і створено ряд сортів пшениці озимої твердої: Мрія Херсону, Находка 7, Дніпряна, Херсонська 97, Херсонська безоста, Херсонська 99 (Орлюк А.П., Базалій Г.Г., Гончарова К.В., Кара- мушка Л.Ф., Василенко Л.Ф., Жукова Л.Ф.);
  • створено гібрид цукрової кукурудзи Тачанка, гібриди Борисфен 191 МВ, Борисфен 433 МВ, Борисфен 430 МВ з урожайністю 119-140 ц/га (Лавриненко Ю.О., Янченко А.О., Немоловська Т.Б., Маслова Л.Г.);
  • створено сорти сої УНІІОЗ 1 (1985), Юг 40 (1987), Юг 30 (1990), Витязь 50 (1991), Деймос (1998), Фаетон (2000) та ін. (Колот В.М., Петіна Л.В., Воробйова В.І., Михайлов В.О., Клубук В.В., Колот В.В., Мурзенко І.І.);
  • з 1993 року вченими Інституту проводилися дослідження з добору кращих сортів бавовнику для умов півдня України. За результатами цієї роботи (Немоловська Т.Б., Боровик В.О., Степанов Ю.О., Ковтун М.М. та ін.) було створено 2 сорти – Дніпровський 5 (2001) і Підозерський 4 (2007);
  • створено цінні сорти люцерни Надєжда (1982), Сінська (1986), Унітро (1995), Вавіловка-2 (1996) і Веселка (1998), які забезпечували врожайність зеленої маси 60,0-78,0 т/га і насіння 8-10 ц/га (Гасаненко Л.С., Гладков С.О., Тищенко О.Д. та ін.);
  • створено сорти костриці лучної: Звьоздочка 3, Звьоздочка 5, грястиці збірної: Херсонська рання 1, стоколосу безостого – Таврійський (Свиридов О.В., Дрозд А.В., Миронова Л.М., Кобиліна Н.О. та ін.);
  • удосконалено схему і методи вирощування насіння еліти в умовах зрошення півдня України (Величко М.Г., Влащук А.М., Федоренко В.Ф., Хромін В.Я., Піскун В.Ф., Журавель А.А., Малярчук Н.І. та ін.).

Історичний період 2000-2022 роки

19 липня 2011 року головній науковій установі України з питань зрошуваного землеробства було повернуто історичну назву – Інститут зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук (Наказ НААН № 172 «Про Інститут зрошуваного землеробства НААН»). На той час, це була єдина наукова установа в Україні з питань визначення державної і науково-технічної політики в галузі зрошуваного землеробства.

За цей період кардинально оновився зовнішній вигляд Інституту та прилеглої території. Наукові розробки вчених Інституту мають міжнародне значення і відповідають міжнародному рівню. За останні роки істотно зросла публікаційна діяльність вчених установи, розробки яких публікуються в міжнародних журналах з цитуванням у базах Scopus, Web of Science, Copernicus та інших.

Активізувалась науково-дослідна робота, наукові розробки вчених впроваджуються у виробництво не лише в південних областях, а й на всій території України і за кордоном. Щорічно в Інституті та його дослідній мережі проводились міжнародні та всеукраїнські дні поля, науково-практичні конференції, круглі столи та семінари. Провідні науковці установи приймають участь в міжнародних та всеукраїнських форумах, виставках, ярмарках, нарадах держаного та обласного рівнів, активно виступали на телебаченні та радіо, розповсюджують результати досліджень через мережу Інтернет.
Останніми роками вченими Інституту зрошуваного землеробства НААН було розроблено та впроваджено у виробництво:

  • оптимізовану структуру посівних площ з розміщенням культур у сівозмінах на зрошуваних і неполивних землях, яка щорічно застосовується в Херсонській області на площі 700-800 тис. га, а також енергозберігаючі диференційовані системи обробітку ґрунту з використанням знарядь чизельного та дискового типу, що застосовується на зрошуваних і неполивних землях південного регіону (Вожегова Р.А., Коваленко А.М., Малярчук М.П., Новохижній М.В., Тимошенко Г.Г., Писаренко П.В., Заєць С.О., Макаров Л.Х. та інші);
  • науково-обґрунтовані короткоротаційні сівозміни зернового напряму для сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств з обмеженими земельними ресурсами. У сівозмінах з короткою ротацією широко застосовується система ґрунтозахисного енергозберігаючого обробітку ґрунту, яка забезпечує економію паливно-мастильних матеріалів (на 20%), зі зниженням енергоємності процесу (на 40%) (Вожегова Р.А., Коваленко А.М., Малярчук М.П., Писаренко П.В., Марковська О.Є., Малярчук А.С., Мишукова Л.С. та інші);
  • технології вирощування пшениці озимої, соняшнику, ячменю озимого, сої, тритикале, сорго, льону олійного, просо (Нетіс І.Т., Заєць С.О., Нетіс В.І., Онуфран Л.І., Коваленко О.А., Фундират К.С. та інші);
  • ресурсозберігаючу систему удобрення сільськогосподарських культур з використанням оптимальних параметрів вмісту елементів живлення у ґрунті та агромеліоративних заходів (Філіп’єв І.Д., Мелашич А.В., Сафонова О.П., Ісакова Г.М., Влащук О.С., Томницький А.В., Біднина І.О., Шкода О.А., Мартиненко Т.А., Козирєв В.В., Димов О.М. та інші);
  • технологія вирощування помідора із застосуванням в технологічному процесі сортів власної селекції Кіммерієць, Сармат, Наддніпрянський-1, Легінь, Кумач, Інгулецький, Тайм (Люта Ю.О., Косенко Н.П., Васюта В.В., Степанов Ю.О. та інші);
  • технології вирощування кормових культур і поліпшення природних кормових угідь (Голобородько С.П., Тищенко О.Д., Гусєв М.Г., Яворський С.В. та інші). Налагоджено насінництво лукопасовищних трав, які щорічно застосовуються в ДП ДГ «Копані» ІЗЗ НААН, ДП ДГ «Каховське», СТОВ «Світанок» Каховського району, СВК «Зоря» Білозерського району Херсонської області.
  • водозберігаючі режими зрошення сільськогосподарських культур, що забезпечують економію поливної води, енергоресурсів та отримання 7-8 тис. грн чистого прибутку і використовуються у господарствах різних форм власності Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Запорізької, Луганської та Донецької областей на площі понад 500 тис. га (Писаренко В.П., Малярчук М.П., Писа- ренко П.В., Коковіхін С.В., Мишукова Л.С., Суздаль О.С., Пілярський В.Г., Пілярська О.О. та інші);
  • створено сорти пшениці озимої м’якої: Конка, Марія, Овідій, Кохана, Благо, Херсонська 99, Росінка, Бургунка, Анатолія, Ледя, які в умовах зрошення забезпечують збори зерна по 85-100 ц/га, пшениці озимої твердої: Дніпряна, Кассіопея і Андромеда (Орлюк А.П., Базалій Г.Г., Гончарова К.В., Усик Л.О., Карамушка Л.Ф., Василенко Л.Ф., Колеснікова Н.Д., Біляєва І.М., Жукова Л.Ф. та інші);
  • створено гібриди кукурудзи: Арабат, Борисфен 250 МВ, Борисфен 191 МВ, Борисфен 275 АМВ, Борисфен 301 МВ, Борисфен 380 МВ, Південь 480 СВ, Тендра, Асканія, Азов, Каховський, Скадовський, Приморський, Чонгар, Інгульський (Лавриненко Ю.О., Маслова Л.Г., Марченко Т.Ю., Польськой В.Я., Зінченко В.О., Нетреба О.О. та інші);
  • створено цінні сорти сої: Діона (ультраскоростиглий, національний стандарт), Юг 30, Юг 40, Даная, Аратта, Святогор, Вітязь 50, Апол- лон, Арата, Софія, Деймос, Монарх, Панна (Колот В.М., Клубук В.В., Боровик В.О., Кузьмич В.І., Михайлов В.О. та інші);
  • створено сорти люцерни та багаторічних трав, розроблено нові методи створення селекційного матеріалу люцерни з підвищеною азотфіксуючою здатністю. Завдяки цьому створено сорти Серафіма, Зоряна, Луїза, Веселка, Анжеліна, Елегія, Херсонська 9, Унітро, Надєжда, Сінська (Тищенко О.Д., Андрусіва Л.В., Тищенко А.В. та інші);
  • інноваційна система насінництва картоплі на основі біотехнологічних методів одержання безвірусного вихідного матеріалу та технологія вирощування продовольчої і насіннєвої картоплі для зрошуваних умов півдня (Балашова Г.С., Бугаєва І.П., Черниченко І.І., Черниченко О.О., Перчець А.І., Кузьмич А.О., Черниченко М.І., Котова О.І. та інші);
  • створено єдиний в Україні, середньостиглий сорт буркуну білого «Південний» (Вожегова Р.А., Влащук А.М., Прищепо М.М. та інші).

За даний період історії Інституту почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки» присвоєно науковцям Нетісу І.Т. (2009), Філіп’єву І.Д. (2010), Орлюку А.П. (2011), Вожеговій Р.А. (2012); почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України» – Нікішенку В.Л. (2009)., Голобородьку С.П. (2014).
Член-кореспондентами НААН було обрано за Відділенням рослинництва Лавриненка Ю.О у 2007 р., за Відділенням землеробства, меліорації та механізації – Вожегову Р.А. у 2016 р.

Стипендіатами Кабінету Міністрів України впродовж цих років були обрані молоді вчені: Перчець А.І., Марченко Т.Ю., Нетреба О.О., Войташенко., Д.П., Біднина І.О., Пілярська О.О., Юзюк С.О.

Присуджено Державну стипендію видатних діячів науки України доктору сільськогосподарських наук, професору Голобородьку С.П.

В останні роки, в Інституті зрошуваного землеробства НААН працювало 120 осіб, з них 64 науковці: 10 докторів, у т.ч. 2 академіки НААН, та 37 кандидатів наук.
Інститут був головною установою з виконання Державної програми наукових досліджень НААН 45 «Зрошуване землеробство», а вчені Інституту працювали над виконанням 56 завдань за 18 ПНД НААН. За результатами фундаментальних і прикладних досліджень науковцями Інституту було розроблено та впроваджено у виробництво:

  • системи зрошуваного землеробства, які базуються на використанні інноваційних технологій вирощування сільськогосподарських культур з оптимізацією різних способів поливу та режимів зрошення, систем удобрення, основного обробітку ґрунту та захисту рослин (Вожегова Р.А., Малярчук М.П., Писаренко П.В., Коваленко А.М., Малярчук А.С. та інші);
  • інноваційні наукові підходи до підвищення продуктивності зрошуваних агрофітоценозів, а також комплексного моделювання складових продукційних процесів (Вожегова Р.А., Малярчук М.П., Писаренко П.В., Коковіхін С.В., Грановська Л.М. та інші);
  • методологічні та методичні підходи інтегральної оцінки зрошуваних земель для їх раціонального використання, запобігання роз- витку деградаційних процесів, охорону та відтворення родючості ґрунтів (Вожегова Р.А., Коковіхін С.В., Малярчук М.П., Грановська Л.М., Морозов О.В., Писаренко П.В., Біднина І.О., Томницький А.В., Козирєв В.В., Булигін Д.О. та інші);
  • вдосконалені ресурсоощадні та еколого-безпечні технології вирощування різних за біологічними властивостями культур з дотриманням проектних нормативних витрат (Коваленко А.М., Заєць С.О., Лавриненко Ю.О., Писаренко П.В., Голобородько С.П. та інші);
  • науково-обґрунтовані підходи з питань запровадження державно-приватного партнерства у систему та управління водними ресурсами, визначено інструменти державної підтримки та регулювання підприємницької діяльності у галузі зрошуваного землеробства (Вожегова Р.А., Грановська Л.М., Коковіхін С.В., Морозов О.В., Біляєва І.М., Димов О.М., Бояркіна Л.В., Пілярський В.Г., Пілярська О.О. та інші);
  • науково-обґрунтовану структуру посівних площ і сівозмін на зрошуваних землях України для раціонального використання сільськогосподарських земель та запобігання негативного впливу зовнішніх чинників природного та антропогенного характеру на якість ґрунтів з метою попередження їх деградації (Малярчук М.П., Грановська Л.М., Коваленко А.М., Коковіхін С.В., Морозов О.В. та інші).

За останні роки вченими-селекціонерами Інституту були створені та занесені до Державного реєстру сорти рослин, придатних для поширення в Україні − 75 сортів і гібридів сільськогосподарських культур: 15 сортів пшениці озимої м’якої та твердої, 12 сортів сої, 15 гібридів кукурудзи, 12 сортів люцерни, 7 сортів томатів, 10 сортів злакових та бобових трав, сорт буркуну білого тощо.

Інститут був Центром наукового забезпечення агропромислового виробництва Херсонської області, мав тісні зв’язки з сільськогосподарськими підприємствами, водогосподарськими організаціями різних рівнів, сільськогосподарськими підприємствами та фермерськими господарствами, виконував роботу з впровадження інновацій у виробництво.

Інститутом разом з вищими навчальними закладами аграрного профілю регіону, науково-дослідними установами та сільськогосподарськими підприємствами створив Навчально-науково-виробничий консорціум «Південний», головою якого була директор Інституту Вожегова Раїса Анатоліївна.

Представники Інституту були членами Координаційної ради з питань відновлення роботи та розвитку зрошування і дренажу в Україні, яка утворена керівництвом Міністерства аграрної політики та продовольства України з метою приведення у відповідність до ринкової економіки та зупинення тенденцій занепаду сектору зрошення і дренажу та його відновлення і розвитку.
Інститут проводив підготовку кадрів вищої кваліфікації згідно одержаної в 2016 р. Ліцензії на провадження освітньої діяльності за галуззю знань 20 «Аграрні науки» та спеціальністю 201 – агрономія. У 2019 року в Інституті за цією спеціальністю було відкрито докторантуру.
При Інституті функціонувала Спеціалізована вчена рада К 67.379.01 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.01.05 «Селекція і насінництво».

Результати науково-дослідної роботи вчених Інституту зрошуваного землеробства НААН складають науково-технічну базу ведення землеробства на зрошуваних і неполивних землях України.
Розроблені вченими Інституту технології вирощування сільськогосподарських культур впроваджувались в південних областях України на площі близько 500 тис. га зрошуваних масивів і понад 3,5 млн га – неполивних земель. Інститут мав потужний сучасний насіннєвий завод та забезпечує південний регіон України високоякісним базовим та добазовим насінням.
Інститут був членом Європейської інтегрованої системи генних банків (AEGIS). В установі сформована єдина в Україні базова колекція бавовнику, яка представлена 282 зразками.
Вчені Інституту співпрацюють з науковими установами Туреччини, Ізраїлю, США, Китаю, Казахстану, Туркменістану, Вірменії, Білорусі, Молдови, Болгарії, компаніями БАСФ (BASF), Сингента (Syngenta), Монсанта (Monsanto), Радж Сіменс (RAGT), Агро Діло (Agro dilo) та іншими.

За результатами багаторічної наукової роботи вчених колектив Інституту було нагороджено 26 січня 1971 року Орденом Трудового Червоного Прапора.

За видатні наукові досягнення колектив Інституту нагороджений 18 золотими, 12 срібними і 8 бронзовими медалями, грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інші.

Установа відзначена міжнародним сертифікатом «Експортер року», міжнародною нагородою і сертифікатом «ESQR’s Quality Achievements Awards 2017» за значні практичні досягнення в сфері управління якістю сільськогосподарської продукції.

У 2022 році, шляхом злиття Інституту зрошуваного землеробства НААН, Інституту рису НААН та Південної державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН (згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1793-р від 29.12.2021 р., Постанови НААН № 01/01 від 26.01.2022 р. та наказу НААН № 9 від 02.02.2022 р.) було утворено Інститут кліматично орієнтованого сільського господарства НААН.


Інститут рису НААН

Центральний комітет Комуністичної партії України в Постанові № 1120 від 25 вересня 1962 року «Про розвиток рисосіяння на Півдні України» визначив необхідним широко розгорнути будівництво рисових систем з тим, щоб довести до кінця 1965 року площу під рисовими сівозмінами до 15 тисяч гектарів, а під посівами рису до 9-10 тисяч гектарів, в тому числі весною 1963 року до 1500 гектарів. Для Скадовської дослідної станції Українського науково-дослідного інституту зрошуваного землеробства 1962 рік став  початком впроваджування в районах засолених ґрунтів рису, як меліоруючої культури для солонцевих ґрунтів і як важливий резерв збільшення виробництва зерна на півдні України.

11 червня 1963 року була прийнята Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УССР  № 703 «Про будівництво рисових зрошуваних систем в зоні Краснознам’янського та Північно-Кримського каналів в 1963-1966 роках» …

В пункті  5 цієї постанови вказувалось, що «З метою розвитку наукових досліджень по рисосіянню і вирощування елітного матеріалу зобов’язати Мінсільгосп УРСР реорганізувати Скадовську дослідну станцію Укр НДІЗЗ в Дослідну станцію рисосіяння і покласти на неї проведення науково-дослідної роботи по питанням селекції і насінництва, агротехніки вирощування рису, зокрема, сівозмін, системи добрив, режиму поливу, боротьби з бур’янами», а в п.7. «Міністерству виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів УРСР:

–                передати Скадовській дослідній станції рисосіяння від радгоспу “Скадовський-90” 100 гектарів зрошуваних земель, розташованих суміжно із землями станції для проведення науково-дослідної роботи і організації насінництва рису;

–                організувати розмноження вищих репродукцій насіння рису, одержуваного Науково-дослідних установ, в усіх рисосіючих господарствах для проведення систематичного сортооновлення.”

Така потреба в спеціалізованій на культурі рис науковій установі виникла у зв’язку з необхідністю наукового обслуговування рисосіючих господарств, які почалися утворюватись після будівництва зрошуваних систем інженерного типу в зоні дії Краснознам’янського та Північно-Кримського магістральних зрошувальних каналів.

Рисова система в господарстві Станції була завершена і здана в експлуатацію в 1963 році на площі 645 га з семипільною рисовою сівозміною відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР за №44 від 20.01.1959 р. «Про будівництво дослідних рисових сівозмін на засолених землях в Причорноморській зоні». Фінансування цих робіт було за рахунок ліміту, затвердженого проектного засідання Краснознам’янської зрошувальної системи.

Постановою ЦК КП України від 08.02.1964 р. №156 «Про заходи по ефективному використанню зрошуваних земель та поліпшення водогосподарського будівництва в Українській РСР» і Постановою Ради Міністрів УРСР № 808 від 04.08.1964 р. було дозволено розпочати організовувати радгосп-технікум для підготовки кадрів рисоводів високої кваліфікації.

Через віддаленість розташування Дослідної станції від районного центру та відсутності шляхів з твердим покриттям в 1964 році станція була перенесена до с. Антонівка – центральної садиби створеного радгоспу-технікуму, де і надалі продовжила свій розвиток.

На той час на станції працювало вже три відділи: агротехніки, селекції і насінництва та агроґрунтознавство. З розвитком рисосіяння на солонцюватих землях Причорномор’я та Присивашья розпочалося вивчення селекції та насінництва рису. В колекційному та конкурсному розсадниках почали висівати сорти Кубанської, Далекосхідної, Узбецької, Вознесенської рисових дослідних станцій, за стандарт був взятий ранньостиглий сорт Дубовский 129, середньостиглий – Донськой 63 та середньопізньостиглий – Краснодарський-424.

В 1965 році на станції почали займатися селекцією рису. Першим керівником цих робіт була Кучеренко Лідія Олексіївна, яка під час роботи захистила дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата сільськогосподарських наук. В 1971 році була запрошена на роботу у ВНДІ рису (м. Краснодар, Росія), де згодом стала одним із провідних фахівців. У різні роки відділ очолював Мудрий Юрій Миколайович, Судін Валерій Михайлович, Вожегова Раїса Анатоліївна, Шпак Дмитро Васильович, які внесли вагомий вклад у розвиток селекції і створення нових сортів.

В зв’язку з швидким ростом посівних площ і специфікою природно-кліматичних умов наказом по Міністерству меліорації і водного господарства УРСР № 530-н від 28.11.1968 р. Скадовську дослідну станцію рисосіяння перейменовано в Українську науково-дослідну станцію рису та за наказом № 119 від 07.12.1968 р. по Українській науково-дослідній станції рису радгосп-технікум надалі іменувати «Радгосп-технікум Української науково-дослідної станції рису».

При науковій організації рисосіяння і виконанні вимог передової агротехніки з’явилась можливість одержувати сталі високі врожаї рису в усіх господарствах України. В 1965-1968 рр. по Херсонській області урожай рису становив близько 64 ц/га. У 1968 році рисівними господарствами України було вироблено 138,1 тис. тонн, а в 1969 році – 143,6 тис. т рису. За період 1961-1969 рр. тільки по Україні було побудовано і введено в дію понад 52 тис.га рисових систем. Україна стала новим районом рисосіяння. На станції почалася вестися робота з пропаганди наукових досягнень, узагальнень передового досвіду з метою прискорення впровадження кращих агроприйомів у виробництві.

Першим результатом селекційної роботи на станції стало передача в 1969 році на державне сортовипробування середньоспілого сорту рису Україна 1 (автори Кучеренко Л.О., Сметанін О.П., Мазур Т.Г., Мосіна С.Б., Красноок Н.П.), а в 1970 середньоспілого сорту Україна 3 (автори Кучеренко Л.О., Сметанін О.П., Мазур Т.Г., Мудрий Ю.М., Кантур М.О.).

З 1979 року станцію очолив Ванцовський Анатолій Антонович, заслужений агроном України. За час роботи в інституті під його керівництвом і за його участі  було створено та передано на державне сортовипробування більше 20 нових сортів рису, з яких 13 занесено до Державного Реєстру сортів рослин України. Отримано понад 30 патентів і авторських посвідчень на винаходи. Надруковано понад 600 наукових праць.

Періоди 1986-1996 роки були найпродуктивніші по одержанню і реалізації в виробництві найбільш вагомих комплексних наукових розробок станції.

З 1980 р. площа рису на Херсонщині зменшилася і у 1998 р. досягла 2000 га, у Одеській обл. – 14000 га. Такому інтенсивному зменшенню площ посіву рису на Херсонщині сприяла думка громадськості і, так зване, опріснення і забруднення Чорного моря біля берегів Скадовська. Тому терміново треба було знайти нові технології вирощування рису. Щоб мати свій рис, науковцям потрібно було розробити технологію вирощування на малопродуктивних землях, які б сприяли створенню сприятливих екологічних умов для навколишнього природного середовища. В 1990 р. така технологія була розроблена і запропонована виробництву. Вона була  екологічно чиста, безгербіцидна, забезпечила одержання не високих, але економічно виправданих урожаїв – до 30-35 ц/га.

У відповідності з Постановою Президії академії від 1992 р., узгодженою з кабінетом Міністрів України від 26.03.1992 р. №4336 за наказом Української академії аграрних наук №100 від 14.04.1992 р., проведено упорядкування назв та перейменування сітки наукових установ академії – Українська науково-дослідна станція рису перейменована в Дослідну станцію рису УААН.

З 1992 року, під керівництвом Національного центру генетичних ресурсів рослин України станцією розпочата робота по інтродукції, формуванню, вивченню і залученню до селекційного процесу зразків рису Національної колекції. На сьогоднішній день сформована паспортна база даних генофонду рису, яка налічує 712 зразків рису із 27 країн світу (Азії, Далекого Сходу, Європи, Китаю, Японії, Італії, Америки, України та інших зарубіжних країн). За результатами досліджень виділені джерела та донори цінних ознак які є перспективним вихідним матеріалом для застосування їх в селекційному процесі. Кращі 18 зразків рису зареєстровані в НЦГРРУ.

В тяжкі часи перебудови керівництву вдалося зберегти землі на яких вирощувався рис від розподілу та приватизації, зберегти рисові системи та обґрунтувати в доцільності вирощувати наш вітчизняний рис. За наказом Української академії аграрних наук №14-4-19 від 15.02.1994 р. «Про статус земель, відведених під дослідні поля та регулювання взаємовідносин між науково-дослідними установами і їх дослідним господарствами», було чітко вказано про заборону роздержавлення та приватизації земель, які закріплені за Академією.

З метою покращення стану насінництва рису в країні, збільшення виробництва високоякісного насіння високих репродукцій до науково-обґрунтованої потреби, створення належних умов для їх реалізації в 1994 році організована Асоціації рисосіючих господарств «Агро-еліта», в яку ввійшли рисосійні господарства Криму та Херсонської області, яку на той час очолив Ванцовський А.А.

Плідна робота наукових співробітників відмічено не тільки в Україні, а й на міжнародному рівні. Херсонський рис був оцінений як самий високоякісний продукт. В 2002 році Україна в особі Дослідної станції рису була прийнята в члени Середземноморської асоціації країн-виробників рису (САР), яка входить до складу Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН-ФАО, що надало можливість приймати участь у міжнародних наукових проектах, конференціях, семінарах і симпозіумах; проводити екологічні дослідження; обмінюватись науково-технічною інформацією.

Робота науковців з кожним рокам стає вагомішою: партнерство з іншими країнами, нагороди, визнання як в Україні так і за кордоном не пройшло непоміченим Академією. З метою поліпшення науково-дослідних робіт в рисосіянні, впровадження досягнень науки у виробництво, Президія Української академії аграрних наук Постановою від 27.11.2003 р. (протокол № 21) перетворила Дослідну станцію рису УААН в Інститут рису УААН.

З 2006 року Інститут очолив кандидат сільськогосподарських наук Дудченко Володимир Вікторович, основний напрямок діяльності якого є розробка системи інтегрованого захисту рису від хвороб, шкідників і бур’янів. Він  є Президентом асоціації «Виробники рису», мета якої об’єднати інтереси виробників рису та інших учасників ринку рисової продукції, злиття наукового і виробничого потенціалу України для створення якісного та конкурентоспроможного продукту – українського рису, а також координація та підтримка виробників сільськогосподарської продукції в Україні. Під його керівництвом та безпосередньо участі розроблено та впроваджено у виробництво технологія вирощування рису з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища, реорганізована і вдосконалена система насінництва рису, яка дозволила повністю задовольнити потреби вітчизняної галузі рисівництва високоякісним насінням.

За роки існування Інституту рису НААН було отримано немало нагород: Диплом лауреата Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота фортуна” (29.03.2002 р.); Диплом лауреата загальнонаціонального конкурсу “Вища проба” (2003 р.); в 2004 році – Почесний диплом і пам’ятний знак “Лідер агропромислового комплексу 2004 року”; Сертифікат якості “Euro Market” (Європейський центр дослідження ринку EMRC); Диплом і пам’ятним знаком “Лідер харчової та переробної промисловості України 2004 року”; Почесний диплом Всеукраїнського рейтингу “Кращі підприємства України”; в 2005 році – Міжнародний диплом “Євромаркет України”; Міжнародна Золота медаль якості та Сертифікат якості (Валлетта, Мальта, 2005 р.); Диплом “Співдружність: Україна – Росія”; Національний сертифікат (2008 р.); Диплом та пам’ятний знак “Лідер агропромислового комплексу України-2009”. Національний сертифікат (2012 р.); Почесна Грамота Національного центру генетичних ресурсів рослин України (2012 р.)

Важливою подією в житті Інституту стала у 2008 році Міжнародна наукова конференція “Шляхи вирішення проблем при вирощуванні рису в агроекосистемах помірного клімату”, яка приймала у себе 127 вчених з Росії, Казахстану, Японії, Угорщини, Румунії, Франції, Греції, Італії та Єгипту, а також науково-дослідних установ та вищих учбових закладів України – Інституту захисту рослин, Херсонського державного агарного університету, Кримського державного аграрного університету. Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя, Миронівського інституту пшениці ім. В.Я. Ремесла, Інституту землеробства південного регіону, Національного університету водного господарства. Були розглянуті питання про сучасний стан та перспективи розвитку галузі рисівництва у світовому масштабі на основі сучасних досягнень вітчизняної та зарубіжної науці.

Під час реформування земельних відносин та введенням в дію Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” право власності на землю в рисових сівозмінах отримали більш ніж 1300 власників. Самі рисові системи, як побудований на цих землях виробничий об’єкт, що має власну вартість, згідно із Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” передані у комунальну власність.

Все це привело до того, що рисові зрошувальні системи, які потрапили у власність індивідуальних користувачів, експлуатуються в більшості випадків непродуктивно, порушуються сівозміни, частина площ взагалі не обробляється, фактично вибула із сільськогосподарського обороту. Як наслідок цього, системи поступово виходять з ладу, заростають бур’янами, основні її елементи – гідроспоруди, руйнуються зрошувальна й дренажна мережі, відбуваються процеси заболочування, вторинного засолення та деградації ґрунтів, погіршення їх меліоративного стану та зниження родючості.

Тому. науковцями було розроблені методичні рекомендації «Технологія вирощування рису з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища в господарствах України» (2008 р.) за Погодженням з Міністерством охорони здоров’я України та Державним управлінням екологічної безпеки Херсонської області для рішення основних питань пов’язаних з організаційно-господарськими, економічними та агротехнічними заходами, які стали в допомозі по забезпеченню стабілізації галузі та виробництва зерна рису, створенню ефективної системи раціонального використання рисового іригаційного фонду, покращенню екологічних умов в агроландшафтах зонах вирощування культури.

Виробниче випробування нової технології, розробленої науковими співробітниками Інституту рису, на полях дослідного господарства, а також в окремих рисових господарствах Автономної республіки Крим показали її високу екологічну, технологічну та економічну ефективність, яка забезпечує одержання врожаїв на рівні 60-70 ц/га при заощадженні витрат матеріальних ресурсів і коштів.

У своїй науково-дослідницькій роботі Інститут рису співпрацює з багатьма вітчизняними та закордонними партнерами. До їх числа входить наукові установи, комерційні структури та окремі спеціалісти, а географія наукових зв’язків охоплює більшість країн, які вирощують рис: Росія, Японія, Австрія, Данія, Швейцарія, Німеччина, Італія, Греція, Єгипет, Румунія, Польща, Казахстан.

В 2010 році Указом Президента України №8 Українській академії аграрних наук було надано статусу національної. Відповідно до постанови Президії Національної академії аграрних наук України від 18.08.2010 р. №13 найменування Інституту рису УААН було змінено на Інститут рису НААН.

На виконання рішення Президії НААН (Постанова № 12 від 21.07.2010 р.) розроблена і погоджена з Мінагрополітики України (спільний наказ МАП і НААН №647/139 від 14.10.2010 р.) Галузева комплексна програма “Рис України 2010-2015 рр.”. Очікувані результати реалізації Програми: додаткове залучення до експлуатації не задіяних рисових зрошувальних систем на площі 5 тис. га; відновлення мережі внутрішньогосподарських рисових зрошувальних систем на площі 10 тис. га та підтримка їх в робочому стані за рахунок використання ремонтно-відновлювальних робіт на площі 30 тис. га; збільшення посівних площ рису до 30 тис. га; збільшення виробництва рису сирцю та рисової крупи на 50% по відношенню до минулих років за рахунок зростання посівних площ та використання нових високоврожайних сортів; розширення асортименту рисової крупи у мережі роздрібної торгівлі; збільшення виробництва елітного насіння.

Всі здобутки Інституту – це багаторічний щоденний труд колективу, який небайдужий до своєї праці в результаті чого ми розвиваємося і допомагаємо підприємствам та окремим підприємцям.

На сьогоднішній день в Інституті функціонують відділ технології, відділ селекції, лабораторія захисту рослин, лабораторія насінництва, лабораторія агромеліоративного моніторингу та якості сільськогосподарської продукції, сектор маркетингових досліджень, інтелектуальної власності та економічного аналізу.

За час існування Інституту співробітниками видано більше ніж 970 наукових праць, в яких покладено досвід, бажання допомагати людям, які не байдужі до землі, вирощувати добрі врожаї. Складений та надрукований каталог “Господарсько-біологічна характеристика Національної колекції рису” (випуск 1), видані рекомендації “Ботанічна класифікація рису виду Oryza sativa L. ” та Широкий уніфікований класифікатор роду Oryza. Готується до друку класифікатор-довідник “Ідентифікація ознак рису посівного”.

Постійне поповнення, збереження та вивчення генбанку України дає можливість створювати нові вихідні матеріали для створювання нового покоління сортів, які задовольнять потребу населення України, як по урожайності так і якості продукції.

Інститут рису розпочав співпрацю в Міжнародному проекті “Інфраструктура інформації з генетичних ресурсів рослин Європи” (EPGRIS), метою якого є стандартизація національних банків даних та створення європейських інтегрованих колекцій. Інформація про зразки генофонду рослин рису нашого інституту включена в Європейський пошуковий каталог EURISCO.

Останніми роками в Інституті рису НААН при створені нових сортів рису, особливу увагу приділяють не тільки врожайності сорту, а й типу зерна, його розмірам, масі 1000 зерен, виходу крупи, тобто показникам якості зерна. Це такі сорти, як Україна-96, Дніпровський, Зубець, Славутич та інші, по яких розгорнуто первинне насінництво і розмноження з метою швидкого впровадження їх у виробництво.

За час існування Інституту було захищено 40 кандидатських дисертацій з різних тематик і спеціальностей.

Завдяки тому, що в інституті підібрався колектив наукових співробітників, наполегливих, грамотних, відданих своїй справі, за підтримки розсудливих керівників і фахівців регіонів, Академії, областей, Міністерства нам вдалося спільно побудувати і відстояти галузь. Сьогодні можна з впевненістю сказати, що наша країна завжди буде мати свій вітчизняний високоякісний рис.

Аналіз динаміки виробництва рису в Україні (додаток)  показує, що після спаду виробництва рису в 1995-2004 рр. розпочалось його нарощування. Урожайність зерна цієї культури в останні роки підвищилась до 50-62 ц/га, а валове виробництво збільшилось з 80  тис.тонн в 2004 році до 169,9 тис.тонн в 2011 році.  Певний внесок у відродження вітчизняного рисівництва зробили і вчені Інституту рису.


Південна державна сільськогосподарська дослідна станція ІВПіМ НААН

Херсонська селекційна дослідна станція баштанництва була створена в червні 1969 року на підставі рішення ВАСГНІЛ з метою розширення науково-дослідних робіт і комплексного вирішення наукових проблем з розвитку баштанництва на Півдні України. Вона стала першою науково-дослідною установою в Україні, що займається створенням сортів і гібридів баштанних культур, а також розробкою технологій їх вирощування.

Згідно розпорядження ради міністрів Української СРСР від 13.05.1969 р. № 422-р Херсонській селекційно-дослідній станції баштанництва ВНДІОБ для виконання селекційно-дослідних робіт було передано перше відділення винрадгоспу «ім.. Ю.А. Гагаріна» загальною земельною площею 1427 га в т.ч. рілля – 1260 га, пасовище – 95 га, лісосмуги – 19,0 га, присадибні ділянки для працівників установи – 25 га, інші землі – 28 га.

На той час сортимент сортів кавуна був невеликим – вирощували широко відомі сорти кавуна, створені шляхом добору із місцевої популяції Мелітопольського району Запорізької області, а саме сорти: «Мелітопольський 60», «Роза юго-востока», які сильно уражувались фузаріозним в’янення та антракнозом. На новоствореній станції у період 1970-1990 рр. селекційна робота була спрямована на підвищення врожайності, якості продукції, транспортабельності плодів баштанних культур та саме головне – стійкі проти хвороб.

Першими створеними сортами кавуна стали широковідомі «Таврійський», «Восход», «Сніжок»; дині – «Голянка», «Тавричанка»; гарбуза – «Херсонський», кабачка – «Золотінка», які стали державними стандартами колишнього Радянського Союзу. Першим директором було призначено кандидата сільськогосподарських наук Древаля Федора Васильовича. Заступником директора з наукової роботи – Шепеля Миколу Андрійовича. На станції організували три наукових відділи: селекції та насінництво – зав. відділом Соколова В.К. і науковий співробітник Соколов Д.І., яких запросили з Биковської дослідної станції; технології – зав. відділом М.П. Антонюк; економіки зав. відділом – В.М. Шалімов. Консультантом станції був відомий баштанник, доктор біологічних наук, професор А.І. Філов.

На початку 1991 року з ініціативи й пропозиції колективу станції директором призначено доктора сільськогосподарських наук, професора Лимаря А.О. У цей період здійснюється велика організаційна робота з розширення науково-дослідної роботи і передусім створення нових сортів. На станції розробляється концепція селекції баштанних культур на підвищення лікувально-профілактичних властивостей плодів, на створення високоолійних сортів гарбуза, та розробка енергоощадних технологій їх вирощування. З технологічних питань особливу увагу приділялося вивченню ефективності використання короткоротаційних сівозмін, дослідженням по вдосконаленню технологій сівби баштанних культур з метою скорочення ручних витрат праці при їх вирощуванні.

У 1992 р. на станції організовано роботу відділу прикладної генетики, що позитивно вплинула на подальшу роботу селекціонерів. Тільки за 1995-2000 рр. на станції було створено понад 20 сортів баштанних культур. У цей період на станції працювали селекціонери В.П. Діденко, Т.В. Діденко, В.К. Соколова, В.В. Фролов, Д.І. Соколов, О.Г. Холодняк, О.А. Бритік й інші; технологи – Кащеєв О.Я., Книш В.І., Лимар А.О. Було проведено велику роботу по збору генетичної колекції вихідного матеріалу для селекції баштанних культур. Важливим джерелом вихідного матеріалу для створення генного банку і подальшої селекції стали колекційні та селекційні зразки більше ніж з 20 країн світу таких як США, Турція, Китай, тощо. Робота з інтродукції, вивчення, підтримання та зберігання колекційних зразків продовжується й зараз. Вона налічує: кавун – 299 зразків, диня – 261, гарбуз – 101, кабачок – 67, патисон – 13 та інші. Створений на її основі генетичний банк здатний забезпечити практично всі напрямки селекції.

Починаючи з 1991 року для профілактики та лікування хвороб, пов’язаних з наслідками екологічних катастроф вперше в Україні селекційна робота була спрямована на створення сортів кавуна з радіопротекторними властивостями, які завдяки високому вмісту у них пектинових речовин мають властивість зв’язувати й виводити з організму людини іони важких металів, у тому числі радіоактивних. Створені вперше в Україні високопектинові сорти кавуна Оберіг, Протектор 2, Атлант, Новорічний, Різдвяний, які здатні зберігатися до 4-х місяців, що дає змогу значно збільшити період споживання їх у свіжому вигляді.

Попередні результати досліджень було покладено в основу НТП “Баштанні культури” 2001-2010 років. Виконавцями НТП “Баштанні культури” селекційна робота проводилась за трьома основними напрямками:

Перший напрямок – генетичні аспекти селекції баштанних рослин.

Другий напрямок – екологічні аспекти в селекції баштанних культур.

Третій важливий напрямок – моделювання результатів селекції.

Слід відзначити, що при проведенні досліджень з селекції баштанних культур пріоритетним напрямком було підвищення рівня біологічно цінних речовин у плодах рослин. За результатами 2001-2010 років вдалося підвищити вміст в три-п’ять разів в плодах кавуна – пектину, в плодах гарбуза – каротину, а аскорбінової кислоти в плодах дині – у півтори рази. Новостворені сорти баштанних культур розподіляються на такі, що придатні до переробки й такі, що придатні до використання у свіжому вигляді. Сорти кавуна, придатні до переробки на нардек та спирт мають високий вміст цукрів і пектинових речовин, дині – вміст сухої розчинної речовини і вітаміну С, гарбузів – високий вміст каротину, бета-каротину, пектину, сирого жиру у насінні. У результаті такого підходу на Станції були створені сорти кавуна Спаський і Херсонський, дині – Ольвія, гарбуза – Альтаїр, Південний, Сірий український, Універсал. Моделі сортів для споживання у свіжому вигляді розподіляються на ранньостиглі багатоплідні, середньостиглі з високою якістю плодів, стійкі проти хвороб та абіотичних стресів, пізньостиглі лежкі та транспортабельні.

Наукова робота Станції у 2011-2015 рр. була спрямована на запровадження адаптивної селекції. Враховуючи критичні зміни клімату, особливо за останні п’ять років, для Південних регіонів великого значення набула проблема створення жаро- та посухостійких сортів баштанних культур. Селекціонерами Станції була проведена робота з визначення кореляційних зв’язків між морфо-фізіологічними ознаками баштанних рослин та рівнем їх жаро-, та посухостійкості. Ґрунтуючись на фізіологічних властивостях з використанням встановлених зв’язків, було розроблено моделі нових високопродуктивних генотипів баштанних рослин для вирощування у екстремальних гідротермічних умовах Півдня України. На перших етапах роботи були розроблені методи визначення у лабораторних та польових умовах відносної стійкості баштанних рослин проти негативної дії абіотичних факторів навколишнього середовища. Окремо для кожної баштанної культури були визначені осмотичний тиск, температура, експозиція впливу негативних факторів, що дозволило розділити вивчаємий матеріал на групи стійкості.

Науковцями Станції разом з Інститутом фізіології і генетики рослин НАН проведено глибокий аналіз сучасного стану визначення окремих генів овочевих та баштанних культур та видані оновлені переліки генів огірка, кавуна, дині та гарбуза. Паралельно відбувалося поліпшення матеріально-технічної бази для селекційної роботи зокрема придбання сучасних портативних засобів вимірювання – електронних рефрактометра, глюкозометра та фруктозометра – для масового аналізу основних селекційно вагомих хімічих показників у польових умовах. Використання розроблених методів селекції дозволило науковцям Станції у 2011-2015 рр. створити та районувати сорти кавуна Альянс, Чарівник, Фаворит, Арсенал, Серпень, Чумак, гібрид кавуна Мандрівник, сорти дині Престиж і Фантазія.

У результаті проведених досліджень у 2016-2020 рр. розроблено способи відбору та створення нових жаростійких агрохімічно- ефективних генотипів кавуна, адаптованих до вирощування в умовах степової зони України, створено з використанням материнських форм моноеційного типу жаростійкий гетерозисний гібрид кавуна столового інтенсивного типу, придатний до вирощування у зрошуваних умовах Півдня України. Проведені дослідження з визначення закономірностей процесу формування урожаю, накопичення сухої розчинної речовини та біологічно цінних речовин у плодах різних підвидів мускатного гарбуза за краплинного зрошення.

Вперше в Україні для отримання гетерозисних гібридів кабачка використано материнські лінії переважно жіночого типу цвітіння, що дозволяє для запилення жіночих квіток на материнській формі не застосовувати ручну працю, суттєво знизивши собівартість отриманого насіння.

Науковцями Станції разом з Інститутом біоенергетичних культур розроблено методику отримання тетераплоїдних материнських ліній кавуна з застосуванням інтродукції, селекції і методів сучасних біотехнологій. Розроблена методика дозволяє отримувати тетераплоїдні материнські лінії кавуна і використовувати їх у селекції безнасіннєвих рослин.

Також у 2016-2020 рр. науковці Станції проводили дослідження щодо адаптивності рослин кавуна до дії стресових факторів грунтово-кліматичних умов південного Степу України та доведена ефективність застосування окремих елементів у технології вирощування кавуна, зокрема збалансованого мінерального живлення та застосування регуляторів росту з урахуванням фізіологічної потреби рослин залежно від фази розвитку та впливу негативних факторів середовища. Дослідження науковців й надалі спрямовуватимуться на розширення асортименту овочебаштанних культур та забезпечення населення України цінним продуктом харчування.